Надіслано: 29.06.18 15:24. Заголовок: 2018р. Липень. Волинь-Шацькі озера

З 29 червня по 3 липня (5 діб )

Маршрут: Сарни - Шацкі озера - Жвирка
Орієнтовно 500 км



Учасники: Global, Ігор, Tim, Cerzh, Endru, Родіон



Загалом пройдено: 500 км
Набор висоти:

 Надіслано: 29.06.18 15:29. Заголовок: День 1..

29 червня. День 1 Закидка.

Частина групи прибула на київський вокзал о 5-й ранку. Ми з Пашою доєдналися до групи о 12.00. На цей раз в нашій групі з‘явилося два новачка Ігор і Родіон, традиційно необ‘їзджені хлопці йшли в похід «на легке», а Родіон примудрився приїхати в Київ з Кривого Рогу біз підседільного штиря, мене це неабияк здивувало! За дві години до посадки в потяг Родіон побіг в якийсь веломагазин і купив штирь, тепер іноді ми його так і називаємо просто «Штир»)))

На вокзалі зустріли Костікса і Іру які два тижні подорожували на роверах по Польщі, поговорили про їхню подорож європейськми дорогами і зразу стало «грусно», згадавши куди ми їдемо) зробили декілька спільних фоток і пішли на посадку на Львівський потяг.

О 15.00 команда була зібрана і по команді провідника дружно здійснили посадку. В потязі жарко і не дуже гарно пахне, як же це бісить, що ти не можеш їхати там де ти хочеш, бо в нас законодавство забороняє їхати в купе чи СВ з байком. Дорога до Сарн пройшла непомітно за розмовами та анекдотами, нас слухав весь вагон!

О 22.00 ми були готові вийти на маршрут до першої стоянки. Накрапав дощик і ми вирішили не їхати далеко і одразу на виїзді з міста знайшли прекрасне місце на березі чистого струмка. Розбили табір, нарізали домашнього сальця з чорним хлібом, молоденьким часничком і цибулькою і відмітили наш приїзд. В цей момент Паша і придумав нове прізвисько вельмиповажному Сергію Анатолійовичу, тепер він на нього каже «Сергей Аристархович»)))

За день пройшли 5 км.

 Надіслано: 29.06.18 15:30. Заголовок: День 2..

30 червня. День 2. Початок.

Як я скучив за цими відчуттями коли ти прокидаєшся на природі від стуку дощу по тенту палатки, шум стрімкої води в струмку, не дає розплющити очі ще якийсь час, хочется втримати цю хвилину але вона не підвласна нашій людській забаганці... Тому доводиться прокидатися як і домовлялися на передодні о сьомій ранку.
Температура повітря зранку не перевищує 10-12 градусів по відчуттям, дощ перманентно не перестає падати, а набурмосені хмари затягло по всьому небокраї. Хлопці некваплячись почали визирати із своїх палаток, збори першого-бойового ранку проходять в доброму гуморі, всі в передчутті пригод, які нас чекають попереду.

О восьмій вирушаємо в дорогу, асфальт швидко змінюється на бруківку, що поклали ще за часів Речі-Посполитої, на якій так трясе неначе ти космонавт NASA, що проходиш спеціальну перепідготовку в експедицію на Марс, Українськими дорогами. В першому селі, що трапилося через пів години руху, швидко перекушуємо сосисками п’ємо каву та смакуємо свіжим маковикам.

Рух проти вітру по зубодробільній бруківці не додавав колективу наснаги але при цьому і не знижував темп нашого руху який ми взяли з початку. Об 11.00 ми заїзджаємо в Дубровицю і тут з‘являється асфальтове покриття. Знаходимо классну кафешку і обідаємо свіжоприготованим куриним бульоном.

Погода стала швидко погіршуватися, пустився рясний дощ і температура впала ще нижче, аж почали замерзати руки, люди в хатах запалили печі, на жаль ми позбавлені такого щастя. Вітер дошкуляє і дме в обличчя з поривами до іноді 12м/с продовжуємо рух мальовничими селами Рівнинщини, у спілкуванні учасники групи одразу відмічають, що будинки у людей вичепурені, немає смітників і в кожному дворі ростуть квіти які радують очі хазяїв. Лелеки на стовпах звили свої гнізда через кожну хату, неначе спеціально хочуть притягнути добробут і злагоду для цілого села! Порівнювати з Дніпропетровщинною вже й годі, по нашим селам повсюди завжди можна зустріти розбиті і закинуті хати, а тут таких нам не траплялося.

Надвечір знову виїзджаємо на бруківку і швидкість знижується до 10км/год. В‘їзджаємо в селище Морочне о 18.00 купуємо на вечір воду і спускаємося на стоянку на березі річки Прип‘ять, в пошуках стоянки виявили на березі столик з лавками де і приготували чудову вечерю, «туристичний» борщ, скупалися в чистих та струмких водах Прип‘яті і з задоволенням розійшлися по своїх палатках ховаючись від шквального вечірнього вітру і холоду який став дошкуляти неабияк.

За день пройшли 109км.
Координати стоянки (1км від кордону з Білорусією) 51°52′30.62″N 25°51′12.96″E

 Надіслано: 29.06.18 15:30. Заголовок: День 3..

1 липня. День 3. Жестяк

Вночі було дуже холодно і вітряно. Гул в лісу не давав довго заснути. Прокинулись о 7.20 неспішно зібралися, накрапав дощик. О 8.10 стали на маршрут, продовжувалась бруківка, а по обочинам піщана дорога, по якій не можливо рухатись бо вгрузають колеса. Дощ почав посилюватися, а наша швидкість подекуди падала до 6-7 км/год. На 26 му км з‘явилася асфальтова дорога і ми пришвидшили темп до 20 км/год.

Навкруги розкинулися безкрайні ліси, запах хвої і чарівні краєвиди сьогодні вже не приковували наших поглядів тому, що дощ переріс в ливень. Небо прорвало, всі самі «модні» речі-непромокайки вже через дві години були наскрізь мокрі. Температура повітря впала до 10 градусів.

О 13.00 добираємось до Любешова де знаходимо ресторанчик для обіду і відпочинку від води, чекаємо там дві години, але дощ не думає здавати позицій, а навпаки ще набирає обертів, діватись нікуди вирушаємо далі, борячись з шаленим зустрічним вітром і крижаним дощем робимо над собою надзусилля і проїзджаємо ще 30км в такому режимі. У членів групи настрій дещо знизився, всі замерзли але стійко переносять невзгоди. Неподалік с. Гірки знаходимо типу кемпінгу з столиками але без даху над головою там і вирішуємо розбити свій палаточний табір. На вечерю гречка з тушонкою. Дощ і не думає зупинятися, полоще нас і на стоянці. Температура продовжує знижуватись і в 21.00 досягла відмітки 9°С, в палатці не тільки вогко але й пар іде з рота.

За день пройшли 70км
Координати стоянки 3. 51°53′27.34″N 25°19′53.93″E

 Надіслано: 29.06.18 15:30. Заголовок: День 4..

2 червня. День 4. Жестяк 2.0

Всю ніч лило, палатка надійна не промокла тест найкрутіший за все її існування. Температура повітря вночі сильно знизилась, не міряли але всі це відчули бо було холодно. Ранок, лежимо по палаткам, ніхто не хоче виходити, краплі барабанять по тенту, із спальника вилізти немає сил, накінець в 9.00 я збираюсь з силами і об‘являю підйом. Обговорюємо подальшу стратегію руху до шацьких озер, навігатор показує 160км, багато думок у членів нашої групи більшість схиляються до пошуку мікроавтобуса... Найважче це одягнути промоклий і холодний одяг, неабияку треба мати сміливість, щоб це зробити самостійно)))

Вирушаємо в дорогу в 9.30, дощ не хоче здавати позицій, ріки течуть по дорозі. В першому селі Гірки заходимо в сільмаг і п‘ємо чай, скажу вам неабияка насолода гарячий чай! Ігор в якого зовсім нічого не лишилося із сухих речей жваво розпитує продавчиню де можна взяти бусіка щоб закинути нас до Шацька, вже назбирав чотири прибічника з групи які погодилися на подорож автотранспортом. Я і Павло, загартовані не одним жорстким походом, лишаємось в меншості і збираємось під ливнем їхати далі своїм ходом не стримуючи ініціатив хлопців. Після поїздки Ігора до хазяїна бусіка і переговорів з ним, завзяття їх «автомобільної» бригади підупали...

Їдемо всією групою проти шквального дощу який заливає обличчя і груди, відчуття таке, що скоро жаби з кишень будуть стрибати. Густі ліси змінюються на рівнинні луки з мальовничими озерцями і річками і при цьому пориви вітру подекуди намагаються звалити з велосипеда на бік. Всі тримаються, в Ігора болять коліна, в Андрія опухло сухожилля п‘яти - всі змагаються зі стихією і головне ніхто не намагається нити після історії з бусом.

О 14.00 заїзджаємо в Камінь-Каширський, знаходимо в центрі кафетерій, смачно обідаємо, гріємось і намагаємось хоч якось просушитися. Під час обіду Сергій знаходить готельні номери в Ратному до якого нам треба подолати ще 35 км, зважаючи, що всі виснажені вирішуємо заночувати в готелі і висушити речі так як по прогнозу дощ не скінчиться ще до завтрішнього обіду. Отже, знову мокрий одяг і добрий настрій, всі в очікуванні готельних номерів.

Ідемо зі швидкісттю 20-22км/год на Ратне, ніхто вже не звертає на холод і дощ уваги, який дошкуляє неначе хоче спеціально перевірити нашу грань витривалості, Паша влучно дає репліку «нас перевіряти, що небо фарбувати»! По дорозі Андрій проколює задню шину і ми зупиняємось в селі Видричі, поки Паша і Андрій ремонтувались ми переводили дихання в придорожньому кіоску де бабця-відвідувачка щиро запитувала та інтересувалась нашою подорожжю, відмітила, що Паша з бородою дуже схожий на їх місцевого священника чи то батюшку Інокентія!)))

В 18.45 прибули в готель, виявилося, що готель на третьому поверсі ми трішечки розчарувались бо не було місця для роверів. Власник запропонував нам свою дачу, яка знаходиться неподалік в 500-та метрах- звісно ми погодились. Чоловік розповів нам, що він є заядлим мисливцем і ми фактично попали в дім мисливця... Хазяїн В‘ячесла Ілліч виявився дуже жвавим співрозмовником, розтопив нам грубу, посидів з нами за вечерею де ми знайшли багато теплих і спільних тем. На вечерю макарони із тушонкою з салатом, цибулею, огірками, помідорами, часником зірваними з грядки Ілліча!

За день пройдено 99км.
Координати стоянки 51°40′18.72″N 24°32′41.69″E

 Надіслано: 04.07.18 20:31. Заголовок: 3 червня. День 5. Вя..

3 червня. День 5. Вялік.

Я прокидаюся першим о 7.00 всі ще посапують і відпочивають від перевтомлення. Вийшов на веранду Ілліча, гарна садиба дерев’яна хатинка з абрикосою біля ґанку яка вже налилася але не достигла через брак сонця. Здивувався коли виявив, що дощ практично скінчився, невже? Яка радість... Небо ще похмуре, але дме вітерець уже із заходу, а не з півночі, і віщує нам добру погоду на день грядущий.

Збиралися без поспіху, знаючи, що до шацьких озер рукою подати. Речі сухі, настрій в групі пречудовий отже в дорогу. Тілько но виїхали з садиби як через пару кілометрів з‘явилася на горизонті піцерія, снідаємо і вже й обідаємо заразом смачними стравами волинської кухні. Тільки в 11.45 стаємо на маршрут, наїжені і сухі вирушаємо в дорогу, хоча Паша відмовляється їхати без дощу, пояснює що без «увлажнєнія» йому не комфортно.)

Дорога рівна, навкруги ліси і зелень, поглинає собою і кожен їде «в собі» без зайвих розмов, це і є філософія та цінність походів які ми для себе організовуємо, бо в нашому сьогоденні бракує часу на роздуми і розмову з самим собою... Через 18 км я вирішив подивитися на GPS і з жахом виявив, що ми збилися з курсу. Тільки дякуючи Пашиній неспинній спразі до магазинчиків ми виявили так завчасно, деякий нахил по відношенню до запланованого курсу, але нічого страшного гак в 17км це саме для нас.

16.00 почали показуватись перші шацькі озера із гряди, дивовижна краса величезних плес не може не вразити людину яка виїхала на полювання за краєвидами. Попадаємо на гравійку в лісі, швидкість знижується але запах хвої освіжає нас, їхати комфортно і легко. Вже за 8 км до фінішу Паша проколює камеру, ремонтується і знаходить пошкодження шини, це загрожує йому продовжити похід в мікроавтобусі так як запаски немає((( Якось там її залатує, накладає стяжки і ізострічку і продовжує рух з нами.

Добралися до Світязя уже в 18.00, группа потребує нагородження, отримуємо його на березі найбільшого озера України з видом на незрівнянний захід сонця з шашличком і коньячком в приємному кафетерії.

Після вечері, знаходимо кемпінг на узбережжі Світязя, з проходу ставимо палатки на березі, але вже за 20хв. приходить природоохорона і відганяє нас від берегової полоси до всіх інших кемпінгістів. Біля нас відпочивали велотуристи з якими ми познайомились на місці, вони з Малина і теж вже поподорожували по всій Україні, повечеряли разом з ними обмінялися контактами і розійшлися по наметах. Завтра нас жде ранній підйом о 5-й ранку.

За день пройдено 87км.

 Надіслано: 04.07.18 20:31. Заголовок: День 6..

4 липня. День 6. Фініш.

Тиша і спокій, груди наповнюються свіжим повітрям з кожним подихом, приємна прохолода торкається обличчя, а все тіло відчуває зігрітість від теплого і приємного спального мішка. Вже час розплющувати очі, та не сила зробити це, коли в лісі на березі Світязя з вранішнією зорею співають солов‘ї і в їх співі ти знов потроху тонеш у ві сні... Лунає дзвінок будильника і перебиває мрії, треба вставати і впевнитися, що реальність саме така як її малює уява.

Ранній підйом о 5.00 ранку відкриває нам новий Світязь, водна гладь, розкинулась на сотні гектарів, неначе дзеркало в якому можна побачити все небо світу і сонячні промені під гострим кутом ковзають по поверхні. Жваво збираємось, топчемо холодну траву вкритою рясною росою.

Стали на маршрут о 6-й ранку, ідемо прямим курсом на Володимир-Волинський, траса рівна, сонечко пригріває, а хвойні ліси дають запах який надихає крутити педалі. За 20 км до смт. Любомль Паша виявляє, що його передня покришка - «здала всі позиції наглухо»( його цитата), перемотуємо стяжками та ізолентою вилізшу камеру, Андрій довго переконував зробити це Павла., він не вірить, що це буде працювати але все ж таки дотягнув до Любомля. За плечима 40 км і 8.30 на годиннику, знаходимо супермаркет купуємо перекус і снідаємо на площі європейського типу з гарними фасадами і саме головне з приємними людьми які поспішають вже на роботу. О дев‘ятій Паша купує покришку монтує її і продовжуємо рух уперед, попутний вітер і температура повітря 20-20гр.ц. допомагають тримати середню швидкість в межах 23-26км/год. Вже за декілька годин ми опиняємось в центрі старовинного міста Володимир-Волинський, робимо декілька фото на пам‘ять прохолоджуємось в кафе.

Після дзвінка своїм місцевим родичам дізнаюсь, що дорога з Володимира на Сокаль повністю в занедбаному стані і рухатись по ній навіть на велосипеді є надзвичайним випробуванням, тому вирішуємо заїхати електричкою на смт. Іваничі на запрошення родичів і там заночувати. В 16.45 ми в Іваничах відмічаємо наш фініш, і плануємо на завтра посадку в Криворізький поїзд зі Львову.

За день пройшли 104 км.

Висновок:
Всім дякую за пережиті разом хвилини які закарбувалися в пам‘яті назавжди.
Усі загартувалися і ще раз доказали кожен сам собі, що вони чоловіки! Ми подолали разом 500км пригод, нас полоскало дощем, випробовував вітер, температура повітря перевіряла на міцність та ніхто із нашої команди не зрадив один одного і не піддався спокусі «бусіка» тому вважаю, що ці люди достойні не тільки на гарні наступні походи, а й найголовніше вони мають силу і дух боротися в справжньому житті сьогодення із справжніми випробовуваннями які нас чекають на життєвому шляху! Бажаємо всім безкрайніх горизонтів і мрій, що надають наснаги на дії!!!

 Надіслано: 30.08.18 14:38. Заголовок: Это супер круто ребята

 Надіслано: 05.11.18 08:24. Заголовок: Когда ближайший след..

Когда ближайший следующий поход, за сколько готовитесь?